Науково дослідницькі роботи

ПАРАЗИТИЗМ В РОСЛИННОМУ СВIТI

                                                 СЕЛА ФЕДОРІВКА

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………..................3

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ СЕЛА ФЕДОРІВКА ……...6

РОЗДІЛ 2. ЯВИЩЕ ПАРАЗИТИЗМУ В РОСЛИННОМУ СВІТІ……............7

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРУПИ

                   РОСЛИН – ПАРАЗИТІВ    ……………………………….……....13

РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНІ ОСОБЛИВИСТІ

                    РОСЛИН-ПАРАЗИТІВ……………………………………………16

                4.1. Систематичний склад рослин-паразитів………………………..16

                4.2. Біоморфологічні характеристики у зв’язку із

                      способом живлення……………………………………………….17

               4.3. Характеристика еколого-ценотичних груп

                      рослин-паразитів………………………..…………………………21

РОЗДІЛ 5. ЗНАЧЕННЯ РОСЛИН-ПАРАЗИТІВ……………………………….23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ …………….……27

ДОДАТКИ……………………………………………………….……………….29

ВСТУП

  

          Життя людини неможливе без рослин, котрі дають нам кисень для дихання, їжу, забезпечують нас одягом, будівельними матеріалами, паливом, ліками.                                            

          Рослини – це органiзми, що вiдрiзняються автотрофним живленням, заснованим на використаннi енергiї  Сонця, i наявнiвнiсть в клiток щiльних оболонок, що полягають, як правило, з целюлози. Фотосинтез i пов'язанi з ним фiзiолого – бiохiмiчнi процеси дають можливiсть безпомилково вiдрiзняти вiд iнших живих органiзмiв. Живi органiзми взаємодiють як з факторами неживої природи – абiотичними, так iз живими iстотами – бiотичними факторами. Взаємодiя органiзмiв мiж собою з тiєю що оточує їх зовнiшнiм середовищем вивчає наука екологiя. Категорiї взаємостосункiв живих органiзмiв в природi рiзнi але ми розглянемо одну iз них, це такий вид як паразитизм в свiтi рослин. Паразитизм –  явище екологiчне. I бiльша частина числа всiх живих iстот на Землi є паразити. Взаємини паразита, хазяїна i їх мiсце iснування вивчає екологiчна паразитологiя, основи якої були закладенi ще в 630-i роки роботами В.А.Догеля, В.Н.Беклемiшева i Е.Н.Павловського. Вiк паразитизму теоретично рахують з момента появи клiтини.

           Такi форми органiзмiв виникли в процесi еволюцiї вiд вiльноживучих форм. Шляхи еволюцiї паразита i хазяїна йдуть паралельно, але напрями їх рiзнi. Еволюцiя паразита йде по шляху ускладнення механiзмiв адаптацiї до хазяїна, еволюцiї хазяїна – по шляху вдосконалення механiзмiв захисту вiд паразита. Хазяїн паразита – сполучна ланка мiж паразитом i зовнiшнiм середовищем – сам перетворюється в середу проживання паразита, забеспечує його житлом i їжею. Вiн цiлком залежить вiд хазяїна i може викликати його загибель. Продукти життєдiяльностi багатьох паразитiв дiють на хазяїна як антигени, спричиняючи в їхньому органiзмi iмунологiчнi реакцiї. Паразити складають 6-7% вiд загального числа видiв тваринного i рослинного свiту. Вiн тiсно примикає до коменсалiзму i мутуалiзму.   Харчується за рахунок хазяїна тривалий час зберiгаючи йому життя. До критерiї паразитизму можна вiднести просторовi зв'язки паразита з хазяїном – використання його як житло, а також ступiнь шкоди паразита для органiзма хазяїна. Також вважають паразитами тi органiзми, якi живуть за рахунок iншого виду будучи бiологiчно або екологiчно тiсно пов'язаними з ними в своєму життєвому циклу на бiльшому або меншому його протязi. 

         Паразити являються високоспецiалiзованими i мають багаточисельнi адаптацiйнi органiзми, багато з яких зв'язанi з своїм хазяїном i їх способом життя. Ступiнь шкоди паразита для хазяїна рiзна.

       Мета роботи є: зясування рослин – паразитів у рослинному світі села Федорівка.

       Обєктом дослідження: є рослини паразити в рослинному світі в селі Федорівка.

       Предметом дослідження є рослини – паразити в рослинному світі.

       Основними завданнями були визначенні:

-         Загальна характеристика групи рослин – паразитів та зясування екологічної групи;

-         Виявлення видового складу рослин – паразитів у природній флорі села Федорівка;

-         Проведення екологічного та еколого – ценотичного аналізу рослин – паразитів села Федорівка.

       Наукова новизна роботи полягає у: виявленні рослин – паразитів, у тому числі і рідкісним.

       Практичне значення роботи полягає у: еколого – ценотичній характеристиці цікавої у біологічному відношенні групи рослин; отримані матеріали можна використовувати у навчальному  шкільному курсі  біології у 6 класі.

          Паразити рослин протягом всього життя або більшої частини її користуються органічними речовинами, синтезуються рослиною-господарем, який таким чином є значною частиною середовища проживання паразита.

          В умовах всезростаючого антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище досить гостро постає проблема збереження довкiлля, навколишнього природного середовища, бiорiзноманiття паразитизму в рослинному свiтi.

РОЗДІЛ 1.

ПРИРОДО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ   СЕЛА ФЕДОРІВКА

       Село Федорівка, як і більшість територій України, знаходиться в помірно кліматичному поясі. Клімат території може бути визначений як помірно-континентальний. Середня температура січня -7°С, липеня +21°С. Найвища температура в липні досягає +40°С, а в січні +35°С. Середньорічна кількість опадів 460мм. Влітку їх буває більше ніж зимою. На місцевий клімат також впливає річковасітка, грунтово – рослинний покрив, забудова. Зима порівняно мяка, літо сухе і жарке.

       По території села  протікає річка Орчик. Повінь буває в березні – квітні, в результаті танення снігу, інколи влітку у період великих дощів.

       Рівнинний шар території та невелика швидкість течії річки створило сприятливі умови для заболочені території які становлять 41,3га.

       Грунтовий покрив обумовлений лісовою та степовою рослинністю. Найбільш поширені чорноземи – середньо гумусні. Зустрічаються дерново – піщані та чорноземи мало гумусні. По берегах річок – піщані та супіщані грунти.

       Територія розташована на межі лісостепової та степової природних зон. Ліси мають 533,65га території. Вони переважно широколистяні. Найпоширеніші ділянки кленово – липово – дубового лісу. Хоча є і дубово – сосновий ліс.

       Рівнинна територія та помірно континентальний клімат з достатньою кількістю тепла, та вологи, чорноземні грунти. Саме географічне положення і визначило особливості природніх умов на даній території.

РОЗДІЛ 2.

ЯВИЩЕ ПАРАЗИТИЗМУ В РОСЛИННОМУ СВІТІ

          Паразитизм – форма анталогiчного спiвжиття органiзмiв, що вiдносяться до рiзних видiв, при якому один з органiзмiв паразит використовує – iнший, органiзм хазяїн як середовище iснування, i джерело живлення, iснуючи за його рахунок. Чим, звичайно завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб викликати його загибель. До паразитичних покритонасінних належать всі рослини, які живляться за принципом фагобіозу (живлення живими організмами) і здійснюється шляхом облігатних індивідуальних контактів. Разом із цим більш детальніше вивчення явища паразитизму у покритонасінних показує, що таке живлення в різних групах квіткових здійснюється різними шляхами. Можна виділити два основні типи паразитизму, які відрізняються особливостями живлення.

         Тип ксенопаразитів виділяється тим, що їх живлення здійснюється шляхом інтерцеллюлярних контактів з тканинами рослин-паразитів. Префікс «ксено-» підкреслює різницю явищ ксенопаразитизму від явищ автопаразитизму. Для рослин-ксенопаразитів характерний паразитизм на вищих рослинах, а саме на квіткових та голонасінних. Дуже рідко квіткові паразитують на прибережних водорослях (наприклад, на chara в середземноморській області). З’ясовано, що серед ксенопаразитів немає представників однодольних роснин .

         Другий тип – це тип аллелопаразитів, який відрізняється тим, що у його представників паразитичне живлення здійснюється посередньо через інтрацеллюлярні контакти (зі сторони вищих рослин-паразитів) з гіфами мікоризних грибів. Цей тип паразитизму характеризується взаємним паразитизмом партнерів мікоризного симбіозу і явищами фагоцитозу в клітинах вищих рослин. Значна частина вищих рослин не може нормально розвиватися без мiкоризи. Гриби отримують вiд вищих рослин кисень, видiлання корiння без азотні сполуки. Гриби "допомагають" вищим рослинам засвоювати важкодоступнi речовини гумусу, активiзують дiяльнiсть ферментiв вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обмiну, фiксують вiльний азот i у сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вiтамiнами тощо. В цій групі паразитичних рослин ми зустрічаєм як представників дводольних, так і представників однодольних рослин.

         Форми паразитизму ми називаємо за іменем родин, до якої належить та чи інша форма паразитизму.

         Перша форма паразитизму – форма “Orobanchaceae”  –характеризується тим, що таке живлення здійснюється посередньо органами, які є похідними радикули (або базального полюса зародка). В зв’язку з такими особливостями як ексатраматрикальний (поза тканинами хозяїна) або інтраматрикальний (в тканинах хозяїна) розвиток паразита, рослини-паразити, які включені в першу форму паразитизму, можуть розділятися на дві групи: ектопаразитів і ендопаразитів.

         Група ентопаразитів відповідає тим паразитичним рослинам, які відомі в літературі під назвою «кореневих» паразитів, а група ендопаразитів – паразитів «стеблових» (Malcolm 1966a, 1966b, та ін). В основі виникнення ектопаразитизму найчастіше лежать закономірні просторові й харчові зв'язки організмів: сидячий спосіб життя, квартирантство, хижацтво тощо. Але вони не завжди ведуть паразитичний спосiб життя. Зовнішні паразити за певних умов у процесі історичного розвитку переходили до ендопаразитизму. Терміни «енто- «ендопаразити» є  більш точним, так як паразитизм в обох групах в сутності кореневий, а розрізняти ці рослини  за місцем їх проникнення в тканини рослини-хазяїна не зовсім правильне, так як деякі із стеблових паразитів спочатку проникають в тканини кореня хазяїна, а потім паразитують в тканинах бруньки. Це такі види як Cytinus, Apodanthes і Pylostyles із родини Rafflesiaceae. З іншої сторони, ми спостерігаємо за кореневими паразитами Rhinanthus, Major і деяких інших паразитичних представників родини Scrophulariaceae на кореневищах деяких злаків.

          В родині ранникових можна спостерігати всі три основні етапи в еволюції паразитизму.

1.     Факультативно-паразитні види;

2.     Зелені, з повним листковим апаратом, облігатно-паразитні види;

3.     Безхлорофільні, з редукованими листками і кореневою системою, облігатно-паразитні рослини.

Для родини Orobanchaceae характерні основні еволюційні тенденції, що й для ранникових. Проте ця родина представлена більш високоспеціалізованими рослинами. Про це свідчить і відсутність власного розвиненого фотосинтетичного апарата на всіх стадіях онтогенезу, і хімічна стимуляція рослини-хазяїна (облігатний хемотропізм проростків), і онтогенетично дуже ранній перехід спорофіта до паразитизму.

         Інша форма паразитизму  форма «Cuscutaceae» – характеризується тим, що паразитичне живлення здійснюється органами, які походять від адвентивної кореневої системи, яка в свою чергу є похідним епікотеля (стеблового апекса) зародка. Сюди відносяться паразитичні представвники родин Lauraceae (Cassyytha) і Cuscutaceae (схема 1). Функціональна і морфогенетична активність базального полюса зародків у видів роду повитицеві подавленні повністю. Перехід до паразитизму відповідно походить на більш ранніх стадіях онтогенезу. У зародків повитицевих у зрілих насінин повністю відсутні сім’ядолі і радикула, а весь зародок Cuscuta представлений виключно епікотелярною структурою.

         В другому типі консорцій (типі аллелопаразитів) ми також розрізняємо два способа паразитизму і відповідно дві форми паразитизму.

         Третя форма паразитизму – форма «Pyrolaceae» –характеризується тим, що паразитичне живлення вищої рослини здійснюється в результаті проникнення агресивних гіф мікоризного гриба в тканини проростка, який розвивається із радикули (або базального полюса зародка). При цьому гіфи гриба проникають в клітини базальної частини проростка, який розвивається із радикулярного полюса зародка. До цієї форми аллелопаразитизму належать представники деяких родин дводольних і однодольних рослин.

         Четверта форма паразитизму – форма «Orchidaceae» –характеризується тим, що живлення вищої рослини-паразита здійснюється (в крайньому разі) спочатку в результаті проникнення агресивних гіф мікоризного гриба в тканини базальної частини зародка.

         Різниця в способах паразитичного живлення свідчить на користь політопного походження паразитизму покритонасінних і неоднакової ролі різних факторів у встановленні тієї чи іншої форми паразитизму. Відмінності в ступені еволюційної довершеності паразитизму в різних групах говорять про гетеротрофне походження паразитичного живлення.

         В.А.Догель стверджував, що проблема походження паразитичних організмів не має загального рішення. Згідно з поглядами Догеля більша частина тварин-ектопаразитів походить від хижаків. Також виникнення ектопаразитизму походить від сидячого способу життя. Тому він дає паразитизму таке визначення.   Паразитизм – це такі органiзми, якi використовують iншi живi органiзми як середовище iснування та джерело їжi, покладаючи при цьому частково або повнiстю на своїх, хазяїв завдання регулювати свої взаємовiдносини з навколишнiм середовищем. Рiзниця мiж паразитом i хижацтвом полягає  в тому, що хижак використовує  свою здобич раз, при цьому вона гине, паразит використовує  свою жертву тривалий час, i, як правило вона не гине.

         Ця точка зору про багаточисленне та різне походження паразитизму підтверджується і на прикладі паразитичних квіткових рослин. Квіткові рослини-паразити паразитують головним чином на вищих рослинах, у тому числі на культурних (соняшнику, томатах, сорго, тютюні та iнших), знижуючи їх урожай. Такі рослини діляться на тих, що мають хлорофіл, і не мають його. Квіткові рослини-паразити паразитують головним чином на вищих рослинах, у тому числі на культурних (соняшнику, томатах, сорго, тютюні та iнших), знижуючи їх урожай.

         Як стверджували Мак-Дугал і Кеннон “теоретичні розмірковування приводять до висновків, що в чисто фізіологічних особливостях і способі життя зелених рослин ми можемо бачити умови, які сприяють паразитизму… Механічне доторкання тіл насінних рослин, яке іноді призводить до паразитизму, може проходити трьома шляхами: 1) корені, які ростуть тісно в грунті, можуть з’єднуватися один в один; 2) адвентивні корені, які виникають із міжвузлів у будь-якому місці повітряних стебел, можуть пронизувати тіла інших рослин; 3) насіння, яке живе в корі або ранах рослин, можуть проростати і посилати абсорбуючі органи в тканини можливого хазяїна.

         Біологам відомі випадки спонтанного паразитизму автотрофних рослин. Так був визначений, наприклад, паразитизм Passiflora coerulea шляхом проникнення кореня в тканини коренів рослини-хазяїна Evonymus japonicus. Була також показана можливість короткоживучих однорічників закінчувати свій повний життєвий цикл в якості паразитів на випадкових рослинах, в тканини яких їхнє насіння потрапило природним шляхом і проростало або ж було штучно поміщене туди в ранній період розвитку.

Ці спостереження викликали інтерес, були зробленні спеціальні досліди по індукуванню штучного паразитизму. Мак-Дугалу вдалося за допомогою штучних пересадок викликати паразитизм автотрофних Cissus laciniata на стеблі Opuntia blakeana, Cissus laciniata на стеблах Carnegia gigantea і Echinocactus, Opuntia versicolor і Opuntia blakeana на стеблі Еchinocactus wislizenii, Agave на Opuntia blakeana, Echinocactus і Agave на Carnegia. Йому також вдавалося спостерігати і в природі спонтанне паразитування Opuntia blakeana на Carnegia gigantea, Opuntia parkinsonia  на Acacia і Carnegia. Відомий також випадок паразитизму Opuntia на Idria.

Схожі досліди були проведені французьким дослідником Мольяром. Він вирощував кресс-салат (Lepidium sativum) на стеблі боба (Phassolum vulgaris). Для цього Мольяр вирощував насіння кресс-салата на вологому папері, а потім переносив рослину в невелику порожнину в підсім’ядольному коліні проростаючого боба. Якщо рослини знаходились під ковпаком у вологій атмосфері, салат розвивався нормально, формуючи багаточисельні зелені листки, через сорок днів знесилена рослина-хазяїн гинула.

Вищенаведені  спостереження свідчать проте, що паразитизм в природі – це звичайне явище, а у рослинному світі – вторинне.

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУПИ

РОСЛИН – ПАРАЗИТІВ

       За морфологічною будовою рослини-паразити дуже відрізняються від інших вищих рослин. До паразитичних покритонасінних відносяться всі рослини, які живляться за принципом фагобіозу (живлення живими організмами) і здійснюється шляхом облігатних індивідуальних контактів. Вони не мають коріння, їхні стебла не зеленого кольору, мають квітки і плоди, можуть мати листки. Кожна така структура набула в рослин-паразитів певних особливостей, що зробило їх цікавими як для ботаніка, так і для аматора. Розглянемо будову і роль кожного органу рослин-паразитів.

Коріння. На місці редукованої кореневої системи у паразитів розвивається складний гаусторіальний апарат із системою хімічної сигналізації початку і напрямку розвитку[44]. Гаусторії – це видозміна кореня, яка в буквальному розумінні означає "присоски". Функція цих гаусторіїв – висмоктувати з рослини-хазяїна воду з поживними речовинами: з мінералами – у напівпаразитів та з органічними – у повних паразитів. Походить гаусторій із перебудови апексів кореня (радикули) – радикальний або із перебудови субапікальної частини меристеми кореня, тобто латеральний. Радикулярні гаусторії – результат поступового зміщення формування так званих латеральних гаусторіїв на більш ранні стадії онтогенезу [12].

Стебло. Стебла у них не зелені, тобто безхлорофільні. Вони не можуть фотосинтезувати і тому перейшли до паразитного способу живлення. У деяких паразитів наявні зелені листки, завдяки яким вони можуть фотосинтезувати, але через гаусторії живляться мінеральними речовинами рослини-хазяїна і тому вони є напівпаразитами або зеленими паразитами. у інших листки можуть бути редуковані або замінені на луски не зеленого кольору – це справжні або повні (безхлорофільні) паразити, які часто мають потовщене стебло, в якому зберігають поживні речовини.  Паразити, як і  будь-яка інша рослина,  наростає верхівкою, так званим, апексом. За рахунок ділення клітин апексу і подальшого їх росту рослина-паразит потовщується і росте у висоту. На апексі закладаються у вигляді незначних горбочків зачатки листків (у деяких паразитів та напівпаразитів). Надалі верхня частина листка не розвивається, а перетворюється на луски, які слугують для захисту генеративних пагонів на ранніх стадіях онтогенезу. Відсутність листя і їх недорозвиненість є пристосуванням паразитів до гетеротрофного способу живлення: завдяки цьому рослина не фотосинтезує і випаровує менше води. Проте в них добре розвинена система провідних пучків [39].

Тканина рослин-паразитів досить різноманітна, проте спеціалізована для кожного органа.  В більшості паразитів вона всисна і запасаюча. Вона складається з товстостінних клітин [27].

Розміри і форми стебел паразитів різноманітні, проте переважає округла форма. У всіх паразитів стебла однорічні (за виключенням деяких). У багаторічних рослин-паразитів Відмирає надземна частина або відмирає вся рослина – у однорічних [16].

Квіти. Квіти паразитів, як правило,  зібрані в суцвіття, у деяких—поодинокі, майже сидячі, двостатеві, звичайно неправильної, рідше правильної будови. У більшості паразитів квітка має більш-менш добре розвинену квіткову трубку. Вона може бути голою або опушеною. В квітці немає чіткого розмежування на пелюстки та чашолистики. Тичинок багато. Для більшості паразитів характерним є розташування квіток на верхівці стебла і рідше в середній або нижній його частині. Запилюються квіти паразитів бджолами, жуками, мухами, птахами [27].

Розміри квіток різноманітні. Забарвлення квіток біле, рожеве, червоне, жовте, зеленувате. Тривалість квітування однієї квітки – декілька діб[16].

Плоди, насіння. Плоди паразитів – коробочка, рідше горішок, розміром від кількох до 10 см. У Viscum album L. плід – ягода. Їх можна класифікувати на соковиті, напівсоковиті і сухі. Завдяки соковитим насіннєвим ніжкам насіння налипає на тіло комах, птахів та інших тварин. У деяких (Viscum album L.) насіннєві ніжки містять жири, які поїдають комахи, і тим самим поширюють насіння. У паразитів, які мають сухі плоди, виробилися інші пристосування для розповсюдження насіння: численні щетинки, волоски, колючки, за допомогою яких плоди легко прикріплюються до тіла тварин. Крім того, сухі плоди можуть розпадатися на частини або у них наявні крила. Також вони дуже дрібні і легкі [12].

Насіння багатьох сукулентів з тонкою оболонкою, гладке або шорстке, з дрібними горбками. Воно може зберігати схожість до декількох років. 

Таким чином, паразитні рослини адаптувались до несприятливих умов, що обумовило специфічність їх морфологічної і анатомічної будови кожного органу. В залежності від того, де рослина паразитує на рослині-хазяїну (стебло чи корінь), паразити поділяють на стеблові (повитиці) і кореневі (вовчки)[16].

Отже, основними  адаптаціями рослин-паразитів, які виробились у ході їх еволюції у зв’язку з паразитичним способом життя .

РОЗДІЛ 4.ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНІ

ОСОБЛИВИСТІ РОСЛИН-ПАРАЗИТІВ

4.1. Систематичний склад рослин-паразитів

        

У ході наукового дослідження нами складено систематичний список рослин-паразитівПолтавської області, систематичний список яких наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Систематичний склад рослин-паразитів

№,   n/n		Родина	Рід		Вид
1		2	3		4
Паразити
1	Монотропні Monotropaceae			Під'ялинник Hypopitys	П. Звичайний H. monotropa Grantz
2	Вовчкові			Вовчок	В. соняшниковий O. cumana Wallr
					В. гіллястий O. ramosa L (PW)
3	Ранникові Scrophulariaceae			Петрів хрест Lathraea L.	П.х. лускатий L. squamaria
4	Повитицеві Cuscutaceae			Повитиця Cuscuta L.	П. польова C. campestris Yunck
					П. європейська C. europaea L. (PW)
					П. хмельовидна C. lupuliformis Krock (PW)
	4			4	7
Напівпаразити
1	Ранникові Scrophulariaceae			Очанка Euphrasia	О. Дрібноквіткова E. parviflora Schag
2	Шорстколисті Boraginaceae			Громовик Onosma L.	Г.несправжньокрасильний O. pseudotinctoria Klok (PW)
3	Губоцвіті Lamiaceae			Змієголовник Dracocephalum	З. Рюйша D. Ruyschiana L. (PW)
	3			3	3
Всього:        7				7	10

У флорі селі Федорівка наводиться 10 видів квіткових паразитів, які належать до 7 родів і до 7 родин. Серед них зустрічаються монотипові родини (до яких наледить лише один вид). Найпоширенішою родиною серед рослин-паразитів є родина Повитицеві: до неї належить 3 види, які знаходяться на території даної місцевості.

4.2. Біоморфологічні характеристики у зв’язку із способом живлення

         Утворення у паразита гаусторіального органа  свідчить про те, що він належить до першого типу паразитних консорціїв. Для мікотрофних аллелопаразитів характерний розвиток спеціалізованих гаусторіальних тканин, які приймають гіфи гриба-агресора. Відмінності в способах шляхом яких здіійснюється паразитне живлення квіткових, не вичерпується тільки відміченими вище особливостями. В межах кожного типу також можна розрізняти два способи паразитизму; кожен такий спосіб являється спочатку заданими умовами переходу до паразитичного живлення, і подальша еволюція паразита може проходити тільки в рамках даної форми паразитизму.

         Кореневі зростання являються лише однією з умов перетворення автотрофного живлення в гетеротрофне. Для того, щоб підтвердити представлення про значення кореневих зростань в еволюційному становленні паразитних квіткових, необхідно розкрити і деякі інші сторони проблеми. Так, необхідно вияснити гомологію гаусторіальних структур і особливості абсорції поживних речовин паразитом. Важливо також встановити початкові переваги, які дозволяли природному добору діяти за напрямком закріплення гетеротрофності, і екологічну ситуацію, при якій окреме явище кореневих  зростань під дією добору обов'язково заміщувались спадково закріпленою здатністю до утворення гаусторіальних структур .

         Згідно з висновками Куіта, гаусторіальні органи ксенопаразитів є органами кореневого походження. Для ксенопаразитів характерні два типи

гаусторіїв: латеральне і радикулярне. Перші є перетворенням субапекальної частини меристеми кореня, другі — результатом еволюційного перетворення апекса кореня. Також Куіт вважає, що гаусторії другого типу (радикулярні) здатні забезпечити  перехід до повного  гетеротрофного способу життя.

         Цей погляд на подвійну природу гаусторій є помилковим. Порівняння онтогенезів у більш і менш спеціалізованих паразитних рослин із різних таксонів показує, що так звані радикулярні гаусторії є результатом поступових еволюційних перетворень кореневої системи паразита з латеральними гаусторіями в напрямку її редукції.

         Виділяють три рівні еволюційної  структурної редукції:

1.     Циттогенну редукцію, в основі якої лежить скорочення клітинної маси тієї чи іншої тканини (внаслідок зменшення числа клітин, які складають цю тканину);

2.     Гістогенну редукцію, при якій проходить повна елімінація тієї чи іншої тканини, вона призводить до спрощення тканинного «асортименту» органа;

3.     Органогенну редукцію, в основі якої лежать кратні форми гістогенної редукції, які призводять до елімінаціїї того чи іншого органа і, відповідно, до спрощення тієї чи іншої корелятивної системи органів.

Розрізняють два основних напрямка структурної редукції: загальну і диференціальну. Рівень загальної і диференціальної редукції зародків паразитичних покритонасінних відповідає рівню їх загальної спеціалізації до паразитичного існування. В процесі загальної редукції проходить загальне зменшення біомаси структури (внаслідок зменшення числа, які складають її клітини). При цьому пропорції між окремими частинами редукуючої структури в основному залишаються незмінними. В процесі диференціальної редукції проходить диференційована втрата частин елементів редукуючої структури. Обидва напрямки редукції за звичай проходять разом. Однак в деяких випадках, на окремих еволюційних етапах вдається прослідкувати їх окреме з'явлення. Явища загальної редукції проходять на цитогенному рівні

редукції: гістогенний і органогенний рівні редукції виражені спряженими явищами загальної і диференціальної редукції.

Вплив паразитичного способу життя відображається на перетвореннях плацентарних тканин, змінах мегаспорангіїв, а в деяких випадках на еволюції жіночого гаметофіта (зародкового мішка).

В еволюції зародкового мішка паразитичних покритонасінних мають місце явища диференціальної редукції халазальної частини жіночого гаметофіта.

Напрямок змін, які проходять під впливом паразитичного способа життя дуже різні. Якщо для мегаспорангія, мак як і для зародків, характерні явища загальної і диференціальної редукції, а для жіночого гаметофіта — диференціальної редукції халазальної частини, то для плацентарних структур зав'язі найбільш звичні протилежні напрямки змін (в тому числі, збільшення плацентарної поверхні за рахунок збільшення біомаси і посилення диференціації плацентарних структур).

Не зважаючи на відмінності форми і напрямки еволюційних морфогенетичних перебудов плацентарних структур, мегаспорангія і жіночого гаметофіта, всі ці перебудови здійснюються шляхом послідовних термінальних перебудов. У випадку редукції ми маємо справу з модусом термінальної абревіації, а у випадку ампліфікації з модусом термінальної пролонгації.

В еволюції автотрофних і паразитичних рослин допускається існування ектогенетичних факторів. Відповідно, адаптації, ті чи інші особливості функціональної і морфологічної організації, які забезпечують існування і відтворення особини, популяції, виду, повинні бути якимось чином і в якійсь мірі адекватні (відповідні) цим ектогенетичним факторам еволюції. Критерії еволюційних повинні враховувати, можливо, не тільки якості та характер самої біологічної організації індивіда або популяції, а й особливості ектогенетичних факторів, які обумовлюють морфо-функціональні еволюційні зміни.

В еволюції автотрофних і паразитних рослин відбувається пристосування до двох різних способів існування, складається різний спосіб життя в цілому. Дуже важливо врахувати, що в еволюції покритонасінних паразитів проходить не тільки деградація автотрофного існування і забезпечення його структур, але головним чином пристосування до нового, гетеротрофного способа існування.

У паразитних квіткових рослин відбувається власне не спрощення, а перетворення організації. У них зберігаються основні функції живлення, репродукції і самозбереження, забезпечуючи їх структури, але відбувається перебудова цих структур в напрямку пристосування до нової екологічної ніші — паразитного живлення. Метаморфоз в онтогенезі спеціалізованих паразитних покритонасінних — свідчення про ускладнення, а не спрощення організації. Виключно висока інтенсивність продукування насіння у високоспеціалізованих паразитних форм Вовчкових, Баланофорових, Вертлянщевих і Орхідних свідчить про підвищення рівня життєдіяльності, а не про його пониження.

На місці редукованої кореневої системи у паразитів розвивається складний гаусторіальний апарат із системою хімічної сигналізації початку і напрямку розвитку. Відшукування і освоєння рослини-хазяїна Повитицею більше нагадує складні інстинкти тварин, а ніж відносно більш прості дії автотрофних квіткових рослин. Про високі організаційні можливості паразитичних покритонасінних рослин свідчать також найскладніші явища так званого ізофазного розвитку паразита і хазяїна.

3.3. Характеристика еколого-ценотичних груп рослин-паразитів

У ході виконання дослідження нами види-паразитів  села Федорівка охарактеризовані в екологічному відношенні, а саме надана кожному видові ценотична характеристика (біотоп), вказані місце паразитування паразиту на хазяїні і основна гігроморфа (відношення організму до умов зволоження). Еколого-біологічні характеристики видів наведені у таблиці 2.

Таблиця 2

Еколого-ценотична характеристика рослин-паразитів у флорі

№ n/n	Вид	Ценоз	Рослина-хазяїн (місце паразитування)	Гідроморфа
1	Під'ялинник звичайний	Сосновий і мішаний ліс	Корені сосни, ялини, смереки	Мезофіт
2	Вовчок соняшниковий	Поле (вздовж доріг)	Корені соняшника, багаторічних трав	Мезофіт
3	Вовчок гіллястий	На схилах, полях	Корені багаторічних трав і чагарників	Ксеро-мезофіт
4	Петрів хрест лускатий	Широколистяні ліси	Корені ліщини, дуба	Мезофіт
5	Повитиця польова	Поьолві ділянки	Стебла бобових, злакових	Мезофіт
6	Повитиця європейська	Поля, луки, відкриті ділянки, чагарники	Стебла багаторічних трав, рідше чагарників	Ксеро-мезофіт
7	Повитиця хмельовидна	Чагарники, ліси	Стебла та пагони дерев, чагарників	Ксеро-мезофіт
8	Очанка дрібноквіткова	луки	Стебла, корені лучних трав	Мезофіт
9	Елізанта ночецвітна	узлісся	Корені лісових трав	Мезофіт
10	Елізанта клейка	Стебла та лучні ділянки, узлісся	Корені багаторічних лісових та лучних трав	Мезофіт
11	Громовик несправжньокрасильний	Степові схили	Корені багаторічних трав	Мезофіт
12	Змієголовник Рюйша	Мішані, соснові ліси	Корені берези, осики, вільхи, сосни	Мезофіт

         У ході наукового дослідження нами проведена екологічна класифікація рослин-паразитів.

         Із цією метою для кожного виду надавалась екологічна характеристика за умовами зволоження місця зростання (див. Табл. 2, колонка 5). Всі види нами віднесені до екологічних груп:

−       Гігрофіти – види перезволожених екотопів, які витримують короткочасне пересихання;

−       Гігромезофіти – види перехідних екотопів від гігрофітних до мезофітних, більше тяжіють до середніх умов зволоження;

−       Мезофіти – види екотопів із середніми режимами зволоження;

−       Ксеромезофіти – види перехідних екотопів від мезофітних до ксерофітних (з нестачею зволоження), більше тяжіють до мезофітних;

−       Ксерофіти – види екотопів із недостатнім режимом зволоження.

За результатами проведеного аналізу гідроморф, можна констатувати, що більшість представників (12) є видами мезофітної групи, тобто зростають в умовах середнього зволоження. 9 видів – це мезофіти, 3 – ксеромезофітами.

РОЗДІЛ 5.

ЗНАЧЕННЯ РОСЛИН-ПАРАЗИТІВ

         Кожен організм живе в оточенні багатьох інших організмів, вступає з ними в різноманітні відношення як з негативними, так із позитивними для себе наслідками і в кінцевому рахунку не може існувати без цього живого оточення. Зв'язок з іншими організмами – необхідна умова живлення і розмноження, можливість захисту, пом'якшення несприятливих умов середовища, а з іншого боку – це небезпека збитків і часто навіть безпосередня загроза існуванню індивіда.

         Відношення типу паразит-хазяїн – це прямий поживний зв'язок, який для одного із партнерів (хазяїна) має негативний, а для іншого (паразита) – позитивний наслідок. По суті, до цього типу екологічних взаємодій можна віднести всі варіанти  поживних зв'язків.

         Паразитизм – це така форма зв'язків між видами, при якій організм-споживач використовує живого хазяїна не тільки джерело їжі, а й як місце постійного або тимчасового проживання.

         В таких взаємовідносинах дуже чітко проявляється еволюційна і екологічна роль поживних зв'язків організмів.

         Паразитизм, на відміну від хижацтва, характеризується вужчою спеціалізацією видів. Оскільки хазяїн забезпечує для паразита не лише їжу, а й мікроклімат, захист тощо, то чим краще пристосування паразита до особливостей організма хазяїна, тим ймовірніший його успіх в розмноженні та заміщенні потомства.

         Тісний зв'язок паразита з хазяїном є наслідком добору двоякого роду. Серед паразитів отримують перевагу ті, які здатні більш повно і довго використовувати хазяїна, не приводячи його до дуже ранньої загибелі і забезпечуючи цим собі найкраще існування. Іншими словами, паразит ослаблює, але не губить хазяїна. В свою чергу, добір на опір організма хазяїна також призводить до того, що шкода від присутності в ньому

паразита поступово зменшується і майже не відчувається. По ходу еволюції спочатку гострі відносини хазяїна і паразита можуть перейти в нейтральні.

         Катастрофічна шкода від паразитів виражається лише в тих зв'язках, які ще не стабільні в ході природного добору. Деякі види рослин-паразитів використовують як лікувальні засоби в народній медицині. Лікарськими є такі рослини: Вовчок соняшниковий, Вовчок гіллястий, Повитиця чебрецева, Повитиця європейська, Повитиця хмельовидна, Омела біла.

         В народній медицині Омелу білу використовують як внутрішній засіб у вигляді настойок та відварів при епілепсії, іпохондрії, істерії, при болях в животі, як кровозупиняючий засіб при маточних, гемороїдних кровотечах; при шлункових кровотечах використовують Омелу білу в суміші із Хвощем польовим. Також препарати з омели білої сприятливо впливають на організм при підвищеному тиску крові. Як зовнішній засіб використовують настойку, відвар, порошок. Омела бiла паразитує на дуже багатих дерев'янистих рослинах: сосна, клен, тополя, iва, береза, псевдоакацiя i на рiзновидних плодових деревах. Посиляються на верхiвкi дерева або на його гiлках i розростається зеленими, в бiльшостi випадкiв густим, кущом. Має кормове значення для птахiв. Листя супротивне або лутовчастi, беруть участь у фотосинтезi, у деяких видiв мiнiмально. Воду i мiнеральнi добрива омела бере iз рослини-хазяїна і застосовують для пом'якшення і обезболення при набряках.

         Препарати із Viscum album L. Використовують іррігацій і сидячих ванн при жіночих захворюваннях.

         Порошок із Омели білої і її ягід та кореня валеріани використовують від круглих глистів.  Пагони (молоді безлисті гілки) Омели білої містять: похідні холіну, смолу, сапоніни, глікозід віскальбін, алкалоїд віскотоксин, каротин, вітамін С. Застосовують як спазмолітичний засіб при ранніх стадіях гіпертонічної хвороби, а також як кровоспинний та протисудорожний засіб. Повитиця європейська застосовується при порушеннях циклу та слабких менструаціях. Її використовують як внутрішній засіб.

ВИСНОВКИ

За результатами проведених досліджень нами зроблені такі висновки:

1. В природо-клiматичних умовах села Федорівка спостерiгається середня зволоженiсть повiтря. Територiя села досить забезпечена гiдрологiчними мережами, яка складається з  річки  Орчик.  Грунтовий покрив має рiзнi типи грунту але в основі складають чорноземи середньо гумусні та малогумусні. Спостерiгаючи за природними i клiматичними умовами можна видiлити ряд рослин за вiдношенням до грунтiв. Але сучасний рослинний покрив має тарансформований характер в наслiдок iнтенсивної господарської дiяльностi.

2. Паразитизм – це такий тип взаємозв'язкiв мiж рiзними видами, за якого один iз них паразит бiльш-менш тривалий час використовує iншого. Джерело живлення та середовище iснування, частково чи повнiстю покладаючи на нього регуляцiю своїх взаємовiдносин з довкiллям. I всi спостереження свiдчать про те що паразитизм в природi це звичайне явище, а в рослин – рiдкiсне і має вторинне походження.

3. Основним морфолого-біологічними особливостями рослин-паразитів є: видозміна коренів на гаусторії (присоски), за допомогою яких паразити живляться рослиною-хазяїном, видозміна листків на луски (у справжніх паразитів), спеціалізація тканини як всисної і запасаючої. Пристосування рослин до умов паразитування свідчить, що спеціалізація вищих рослин до цього фактору виявляється як у морфологічній, так і в анатомічній структурі рослин, що пов’язане також з їх фізіологічними властивостями.

4. Зясовано, що систематичний список рослин-паразитiв Полтавської областi у селі Федорівка включає 10 видів, які належать до 7 родів і до 7 родин. Серед них зустрічаються монотипові родини (до яких наледить лише один вид). Мезофіти – види екотопів із середніми режимами зволоження їх становить в нашому селі 9 видів. Ксеромезофіти – види перехідних екотопів від мезофітних до ксерофітних (з нестачею зволоження), більше тяжіють до мезофітних їх становить 3 види.

5. Встановлено, що напрямки змiн, якi проходять пiд впливом паразитичного способу життя, дуже рiзнi. Про високi органiзацiйнi можливостi паразитичних покритонасiнних рослин свiчать найскладнiшi явища так званого iзофазного розвитку паразита i господаря.

6. За результатами проведеного аналiзу гiдроморф рослин паразитів Полтавської області можна константувати, що бiльшiсть представникiв є видами мезофiтної групи, тобто зростають в умовах середнього зволоження.

7. Встановлено, що рослини-паразити Полтавської області знайшли широке застосування в медицині, хоча здебільшого їх значення негативне для ведення сільського господарства – рослинництва, адже вони, паразитуючи, на культивованих рослинах, призводять до зниження врожаїв. Тому в агровиробництві застосовують систему заходів, спрямованих на  упередження біологічного забруднення посівів рослинами-паразитами: заборона монокультур, відповідний обробіток грунту та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.     Аскерко А.Ч. Основи паразитологiї / А.Ч. Аскерко. – Мн. : БГМУ, 2008. – 140 с.

2.     Бейлін І.Р. Квіткові напівпаразити і паразити / І.Р. Бейлін. – М., 1968.

3.     Бiлявський Г.О.Основи екологiї : [Підручник]. – К. : Вища школа , 2004, – 289 с.

4.     Ботанiка. Енциклопедiя «Всi рослини свiту» : пер. з англ. [ред. Д. Григорьев и др.]. – 2006.

5.     Букринська А.Г. Вiрусологiя / А.Г. Букринська. – М. : Медицина, 1986, – 336 с.

6.     Вiкторов Г.А. Екологiя паразитiв-ентомофагiв / Г.А. Вікторов. – М., 1976.

7.     Гайнріх Д., Гергт М. Екологія /  – К. : Знання-прес, 2001, – 287 с.

8.     Голубець М.А. Конспект лекцій з курсу «Екологія і охорона природи» / Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. – К., 1990

9.     Горленко М.С. Короткий курс імунітету рослин до інфекційних хвороб / М.С. Горленко / [3 видавництва]. –  М., 1973

10.           Горшина Т.К. Екологiя рослин / Т.К. Горшина. – Л., 1979.

11.           Дяченко М.П. Бiологiчний захист рослин [за ред. М.П. Дяченко та М.М. Падiя] / Дяченко М.П., Падiй М.М., Шелестова В.С. та iншi. – М. : Бiла Церква, 2001. – 312 с.

12.           Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології /А.К. Запольський, С.І. Салюк. – К. : Вища школа, 2003, – 358 с.

13.           Злобiн Ю.Л. Основи екологiї / Ю.Л. Злобін. – К. : Лiбра, 1998, – 248 с.

14.           Кенедi К. Екологiчна паразитологiя / К. Кенеді. – М., 1978.

15.           Ковальчук Г.В. Зоологiя з основами екологiї / Г.В. Ковальчук. – К. : Вища шк. 1988. – 295 с.

16.           Косола I.П., Бондарчук I.Л., Сторчолус  І.П. // Карантин i захист рослин : [Науково-виробничий журнал]. – 2004. –  32 с.

17.           Курсанов Л.І. Мікологія / Л.І. Курсанов / [2 видавництва]. – М., 1940.

18.           Кучерявий В.П. Екологiя: [Підручник].  – Львiв : Свiт, 2000. – 499 с.

19.           Кучерявий В.П. Екологiя  : [Підручник].  – Львiв : Свiт, 2001, – 500 с.

20.           Одум Ю. Экологiя. –  [2 т.]. –  М., 1986., Т 1, 2.

21.           Орлов В.Н. Шкiдники зернових колосових культур / В.Н. Орлов. – М. : Печатний город, 2006.–104 с.

22.           Петровський А.В. Паразитологiя / А.В. Петровський. – Мн. : Светач, 2007. – 140 с.

23.           Рубін Б.А., Арциховськая Е.С. Біохімія і фізіологія імунітету рослин / [2 видавництва]. –  М., 1968.

24.           Селявка А.А. Загальна паразитологiя / А.А. Селявка. – Мн. : Знання, 2007. – 250 с.

25.           Соколов С.Н. Маврский клоп або Черепашка / [видавництво мiнiстерством земельного i господарського майна], 1901.

26.           Стент Г. Молекулярна бiологiя вiрусiв i бактерiй [пер. з англ.]. – М. 1965.

27.           Степановских А.С. Екология / А.С. Степановских. –  М. : ЮНИТИ, 2001. – 703 с.

28.           Хесайон Д.С. Все про захворювання i шкiдникiв рослин [переклад з англ. Романової О.I.]. – М. : Кладесь-Букс, 2009. – 130 с.

29.           Терьохiн Е.С. Життя рослин. В 6-ти т. 1980. том 5. Ч. 1. Квiтковi рослини. 177-182 с.

НЕРАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСНАННЯ ЕНЕРГІЇЇ ТА ВПЛИВ НА  СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ  В СЕЛІ ФЕДОРІВКА 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

                  СЕЛА ФЕДОРІВКА…………………………………………………5

                1.1. Клімат……………………………………………………………...6

                1.2. Земельні ресурси…………………………………………………6

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДА КАРЛІВСЬКОГО РАЙОНУ СЕЛА ФЕДОРІВКИ.8

               2.1. Флора села Федорівка……………………………………………8

               2.2. Фауна села Федорівка…………………………………………..11

РОЗДІЛ 3. ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ………………………………………13

               3.1. Принцип роботи гідроелектростанцій………………………..13

               3.2. Гідроелектростанції в Полтавської області………………….16

               3. 3. Нераціональне використання гідроелектростанцій………..16

РОЗДІЛ 4. МЕТОДИ ЗАПОБІГАННЯ ВПЛИВУ

                     ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ…………………………………….18

ВИСНОВОК……………………………………………………………………19

ДЖЕРЕЛА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..21

ДОДАТКИ………………………………………………………………………22    

ВСТУП

       На сучасному етапі розвитку людства проблема взаємодії енергетики і довкілля набуває нових ознак, впливаючи на величезні території, більшість річок і озер, на атмосферу й гідросферу Землі. Ще більші масштаби розвитку енергопостачання й енергоспоживання в недалекому майбутньому зумовлюють подальше інтенсивне зростання їхніх різноманітних дій на всі компоненти природного довкілля в глобальному масштабі.

       “Теплове забруднення” планети, “парниковий ефект”, “кисневе голодування”, кислотні дощі, виснаження озонового шару, масштабні забруднення токсичними хімічними речовинами і радіонуклідами, швидке скорочення біологічної різноманітності – ось не повний перелік бід, якими людство розплачується за цивілізаційний комфорт. В основі цього комфорту й усіх пов’язаних з ним негативних наслідків лежить, насамперед, виробництво та використання енергії, перетворення її з однієї форми в іншу, реалізоване об’єктами паливно-енергетичного комплексу

       Енергетика - найважливіший фактор у процесі перетворення природи людиною. Виробництво енергії, її транспортування і споживання набули глобального характеру. Створений людством енергетичний потенціал забезпечує сучасні технології освоєння навколишнього простору.

       Поряд з тим майже 80% усіх видів забруднення біосфери зумовлює саме енергетична промисловість, яка включає добування, переробку і використання палива.

       Щорічне споживання енергії у світі зараз наближається до 25-35 млрд. тонн умовного палива. Наслідком цього є виснаження світових запасів викопного палива.

       При цьому спалювання органічного палива є в енергетичних установках. яка супроводжується величезними викидами шкідливих речовин і побічного тепла в навколишнє середовище.

       Одним із напрямів пошуку прихованих енергорезервів та їх реалізації в Україні є програма державної підтримки розвитку нетрадиційної енергетики, яка є складовою частиною Національної енергетичної програми України. У Програмі доповнено і розширено напрями розвитку, конкретизовано області застосування, уточнено обсяги впровадження нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики відповідно до основних показників національної енергетичної програми України.  

       Мета  дослідження виявити вплив нераціонального використання енергії на флору, фауну та здоров’я людини.

       Завдання:

¾   дізнатися історію села Федорівка Карлівського району Полтавської області;

¾   описати місцезнаходження та кліматичні умови села Федорівка, а також земельні ресурси;

¾   зазначити безмежну красу рослинного і тваринного світу села;

¾   дослідити вплив гідроелектростанцій на флору, фауну та здоров’я людини;

¾   знайти методи запобігання впливу гідроелектростанцій.

       Об’єктом дослідження є природне середовище села Федорівка Карлівського району Полтавської області.

       Наукова новизна вплив нераціонального використання енергії на територію села.

       Практичне значення роботи  дізнатися як впливають гідроелектростанції на флору, фауну та людину; знайти методи запобігання  негативному впливу  з нераціонального використання.

РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ КАРЛІВСЬКОГО РАЙОНУ СЕЛА ФЕДОРІВКА

       Карлівський район Розташований на південному сході Полтавської області (Рис. 1. А). Межує з Машівського та Чутівським районами Полтавської області, Красноградським і Зачепіловським районами Харківської області.

       Територія району - 900 кв. км.

       Населення 41572 чол. (2001 г.)

       Карлівський район утворений 7 березня 1923 року.

       В районі 37 населених пунктів (1 місто, 11 селищ, 25 сіл, підпорядкованих 1 міській та 12 сільським радам).

       Карлівський район лежить в межах Придніпровської низовини. Ґрунти, переважно, чорноземние. Розташований в лісостеповій зоні. Корисні копалини: газ, пісок, глина.

       Через територію району проходить залізниця Полтава - Красноград і автодорога того ж напрямку.

       Основні річки - Орчик, Тагамлик, Мокрий Тагамлик, Ланна, Піщанка, Мокра Лип'янка, Суха Лип'янка (Рис. 2. А.).

       Карлівський район за характером виробництва - індустріально-аграрний. Середній по величині. 10 промислових підприємств, які мають економічні зв'язки з країнами ближнього зарубіжжя.

       В районі є школи I ступеня,  школи I-II ступенів, шкіл I-III ступенів, ПТУ, вечірня середня школа,  центральна районна лікарня та  дільничних,  будинків культури, клубів, кінотеатрів, 16 бібліотек, школа - мистецтв, дитяча юнацька спортивна школа, 1 стадіон,  спортивний майданчик,  спортзалу, 1 районний краєзнавчий музей i  сільських,  районних відділення банків,  церкви,  релігійних громад, 1 пам'ятник архітектури - Благовiщенська церква 1828 року.

       Адміністративний центр - місто Карлівка.     

       Географічне положення села Федорівка знаходиться на березі річки Орчик в місці впадання в неї річки Ланна, вище за течією примикає село Попівка, нижче за течією на відстані в 3 км розташоване село Климівка. Через село проходить залізниця, станція Орчик.

1.1  Кліматичні умови с. Федорівка

       Клімат району м’який, помірно-континентальний. В сезонному розрізі клімат характеризується м’якою зимою, теплою весною, теплим дощовим літом і нерідко сухою теплою сонячною осінню.

       Кліматичний режим території населеного пункту характеризують дані багаторічних спостережень метеорології. Але на даний час температура кожного року різна. Влітку була спека від +35 до +40, восени довгий час було тепло температура коливалася від +15 до +10, взимку в середині січна були великі хурделиці температура досягала від – 25 до – 30, а на весні від 0 до 18°С.

  1.2. Земельні ресурси

       Відображенням результату взаємодії всіх природних компонентів є грунти. Ґрунтовий покрив Карлівського району досить строкатий, але в цілому представлений 69 агровиробничими групами грунтів. Основні з них чорноземи різних видів. Всі вони утворились на лісових вкладеннях і лише незначна частина ґрунтового покриву утворилась на алювіальних наносах. За

механічним складом переважають важкі та середньо суглинні грунти. Серед чорноземів основними є чорноземи типові та звичайні мало – гумусні і середньо гумусні на лісових породах.

       За період 1964 по 2008 роки в районі проведено повних 8 турів агрохімічного обстеження, за даними обстежень виявлено, що інтенсивне сільськогосподарське використання земельного фонду Карлівщини призвело до незначних змін показників родючості ґрунту. Порівнюючи показники вмісту гумусу у % у грунті, у 1996- 2000 р. він становив 4,38%, у 2001 – 2005 р. – 4,27%.

       Зважаючи на надзвичайну важливість збереження родючості грунтів, розв’язання даної проблеми можливе лише за умови дотримання науково – обґрунтованої системи землеробства, що включає застосування науково – обґрунтованих сівозмін, внесення оптимальних норм органічних та мінеральних добрив, використання соломи, посіви сидератів, ґрунтозахисний

Обробіток (Рис. 3. А.).

       Станом на 1.01.2012 р. з загальної площі 85,3 тис.га території району с/г

землі складають 74,9 тис.га, в т.ч. ріллі 63,9 га, що становить 88% та 75% відповідно; ліси та лісовкриті землі – 4455га (5,2%), землі, що зайняті під природними водостоками – 1096 га (1,3%), відкриті заболочені землі – 1300 га(1,5%), забудовані землі – 3383 га (4,0%) та землі іншого призначення займають 215 га.

       В подальшому за рахунок вилучення малопродуктивних земель з інтенсивного обробітку, площі орних земель будуть зменшуватись. Динаміка

стану порушення і рекультивації земель в районі свідчить про скорочення у 2010 році кількості порушених земель, хоча рівень рекультивації земель протягом 2006- 2010р.р. недостатній для їх повноцінного відновлення. Серед

11 об’єктів промисловості найбільш негативний антропогенний вплив на стан земельних ресурсів в районі спричиняють підприємства нафтогазового комплексу (при спорудженні та експлуатації свердловин), об’єкти трубопровідного транспорту (при їх будівництві та пошкодженні).

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДА КАРЛІВСЬКОГО РАЙОНУ СЕЛА ФЕДОРІВКИ

       Взагалі в Карлівському районі багато природних визначних місць. Об’єкти природно-заповідного фонду: заказники Олегова Балка (с. Халтурине), Климівський, Красноперівка (околиці Карлівки; усі – ландшафтні), Капусник (с. Варварівка), Климівський (обидва – ботан.), пам’ятки природи Дуби черешчаті (Карлівка; ботан.) та Академія (с. Лип’янка; комплексна; усі – місцеві значення). А також в с. Федорівка знаходиться Дерево яке росте коріннями вверх. Взагалі село дуже красиве і в ньому багато знаходиться рослин і навіть деякі тварини що занесині до «Червоної книги» та «Зеленої книги».

 3.1. Флора села Федорівка

       Село має великий красивий сосновий ліс, який знаходиться на горі, та прекрасні луки на яких ростуть різні види рослин навіть є Червонокнижні (Рис.4. А.). По низу села протікає річка Орчик. А також там знаходяться різні види тварин.

       Дерево яке росте коріннями вверх

       Місцевий поміщик (кінець XIX - початок XX ст.) побажав на околиці с.Федорівка Карлівського району облаштувати місце для відпочинку на природі. Для прийому гостей у штучно насадженому лісі було закладено дендропарк, у центрі якого було посаджено екзотичні для нашої місцевості рослини дерево коріннями вверх (Рис. 5.А.) (модрину, тую) вперемішку із місцевими породами дерев (дуб, клен, липа).

    У самому центрі дендропарку росте дерево ясен нібито догори коренем. Як було посаджено, як прижилося - невідомо, бо це все трималося у таємниці. Відомо лише, що посаджено дерево на початку XX ст. Висадив його панський садівник. Гадають, що приживалась рослина під ковпаком, скоріше  за все, скляним.

    Перші роки це диво-дерево доглядали лісники. Останні півстоліття воно розвивається самостійно і дивує своєю загадковою химерністю.

      Дерево, про яке йде мова - це рідкісна плакуча форма ясена, тому що грунтова рослина коренями вгору не може рости. Очевидно, викривлена і розгалужену форму стовбура створено штучно, шляхом обрізки, перетягування, малої площі зростання, тому й вигляд вона має незвичайний.

       Пролісок звичайний (Galanthus nivalis)

      Трав'янисті рослини з блакитними або синіми, рідше фіолетовими або майже білими квітками на безлистому стеблі, лісові ранньовесняні ефемероїди (Рис. 6.А.).

       Род пролісків (Galanthus) відноситься до сімейства Амарилісових і складається з 12 або 18 видів (по відомостях з різних джерел), які походять з лісів, лугів і гір Європи і Туреччини. Латинську назву рослини означає молочна квітка, а національні назви галантуса (російське - пролісок, англійське - Snowdrop - сніжна сережка), безумовно, указують на ранній період цвітіння цієї рослини, "буквально з-під снігу". У разних кліматичних зонах Европи проліски квітнуть в різний час, з грудня-січня до березня-квітня.

      Підсніжник звичайний (Galanthus nivalis)

       Підсніжник звичайний, підсніжник білосніжний ( місцева назва козульки) — багаторічна цибулинна рослина. Назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають «молочно-квітковий» (колір квітів цієї рослини нагадує молоко). Підсніжник звичайний зростає у листяних лісах і чагарниках в Карпатах та західних  районах.

         Це лікарська рослина, квіти, листя і підземні частини якої містять різні поживні речовини, і тепер  їх використовують для виготовлення серцевих препаратів, а також тих, що лікують різні хвороби, травматичних уражень нервової системи тощо.

        Ранньою весною місцями в лісах утворює на ґрунті чудовий білий мереживний килим. Цвіте у березні — квітні. Дуже цінна декоративна рослина. Цибулини отруйні.

      Крокуси (Crocus)

       Рід трав'янистих багаторічних рослин родини Півникових (Iridaceae). В літературі іноді трапляється калька з латинки крокус (Рис.7.А.).

       Відомо 70 видів, поширених переважно на Середземномор'ї; на території України — 9.

       Потребує відкритого сонячного місця і проникного, легкого ґрунту.

       Плід — тригніздна коробочка, насіння дрібне, ребристі.

       Період цвітіння — весна або осінь (залежно від видової приналежності рослини).

       Тюльпани дикі

       Зустрічається в переказах і жовтий тюльпан. У далекі часи, коли степи розстилали свої незаймані простори на неозорі відстані, а дикі коні не знали вузди, ріс серед степових трав прекрасний, сонячно- жовтий тюльпан. Його пелюстки ніколи не розкривалися, вкриваючи від недобрих рук велике щастя. Багато хто намагався відкрити ніжні пелюстки, але тендітна перешкода виявилася неприступною. Але одного разу йшла по степу жінка з маленькою, веселим хлопчиком на руках. Помітив дитина чудовий квітка і, вислизнувши з обіймів матері, зі сміхом підбіг до нього. Дзвоном відгукнулися золоті пелюстки на сміх хлопчика і розкрилися, подарувавши йому щастя. У стародавніх греків тюльпани росли в царстві мертвих. Правил цим підземним світом бог Аїд. Дикі тюльпани з блідими квітами покривали похмурі поля, над якими літали стогнуть душі померлих.

       Баранець звичайний (Lycopodium selago L.)

Багаторічна трав'яниста вічнозелена спорова рослина родини Баранцеві (Huperziaceae). Невисока (5-25 см), з піднятими стеблами і гострими відстовбурченими листками. Тіньовитривала рослина. Баранець звичайний — багаторічна трав'яниста жовтувато- або світло-зеленого кольору рослина. Стебло заввишки 5-25 см, дихотомічне розгалужене, густо вкрите ланцетними або лінійно-ланцетними твердими листками. Спороносить у липні — жовтні.

        І це ще не всі рослини. В основному описані рослини віднесені до Червоної книги.

       3.2. Фауна села Федорівка

Тваринний світ як і рослинний, такий же різноманітний. Багато тварин і зникло, із – за нераціонального використання ресурсів, забруднення зовнішнього середовища. Але ті, що залишилися вже на грані вимирання.

     Снігу́р (Pyrrhula pyrrhula) 

       Птах ряду горобцеподібних, родини в'юркових. Довжина тіла 15 — 19 см, вага 324 — 346 г. В Україні — звичайний осілий птах Карпат і зимуючий усієї території. Взимку живиться ягодами, бруньками і насінням деревних порід.

      Забарвлення самця до першої зимової линьки темно-коричневе з чорним хвостом і крилами. Забарвлення самиці — голубувато-сіра зверху, з чорною шапочкою, крилами та хвостом, білим надхвістям та смугою на крилі. Особливість цього птаха — рожево-червона гордо випнута грудка, за якою снігура впізнають майже всі люди. Прямуючи до Сибіру, птахи стають більшими та світлішими.

       Лисиця звичайна або руда (Vulpes vulpes, syn. Vulpes fulva)  

       Найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиць (Vulpes) родини Псові (Canidae)( Рис. 9.А.). Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60–90 см, хвоста — 40–60 см, маса 6–11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним візерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу тьмяніше. Поряд з типово забарвленими «вогнівками» зустрічаються особини з темнішим хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси.

       Кабан дикий (Sus scrofa)

       Тіло кремезне, довжиною до 2 м, висота в холці до 1,1 м, вага до 450 кг, самці більші за самиць. Тіло вкрите жорсткою щетиною і зазвичай дещо тоншим хутром, але часто хутро дуже мізерне, лише хвіст злегка вкритий короткими волосками. Забарвлення від темно-сірого до чорного чи коричневого. Багато особин мають бакенбарди і гриву на потилиці. Молодь смугаста. Морда видовжена, у самців виступаючі ікла.

       За́єць (Lepus) 

       Рід ссавців родини зайцевих (або зайців, Leporidae). Рід містить близько 30 видів осіб, поширених у всьому світі, окрім Австралії. Відрізняються довгими вухами, коротким піднятим хвостом, недорозвиненими ключицями, довгими задніми ногами, завдяки чому рухаються стрибками. Зайці дуже швидко бігають: заєць-русак може досягати швидкості 70 км/год (Рис.10.А.).

       Сичь

       Размеры взрослой птицы 18—25 см. Кроличий сыч часто активен в дневное время и, будучи приурочен к довольно открытым ландшафтам, попадается на глаза чаще других видів сов ( Рис. 8.А.). Среди всех мелких представителей совиного племени кроличий сыч выделяется своими высокими лапами, покрытыми негустым оперением. Питается кроличий сыч насекомыми и мелкими млекопитающими. Птенцов выводят в норах в земле. Чаще всего занимают уже готовые норы, выкопанные грызунами.

РОЗДІЛ 3. ГІДРО-ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ

       Гідроелектроста́нція (ГЕС) — електростанція, яка за допомогою гідротурбіни перетворює кінетичну енергію води в електроенергію. На всю Полтавську область їх припадає 5. А енергозбереження перевищує норму.

       3.1. Принцип роботи гідроелектро станцій

       Принцип роботи ГЕС досить простий. Ланцюг гідротехнічних споруд забезпечує необхідний напір води, що надходить на лопаті гідротурбіни, яка приводить в дію генератори, що виробляють електроенергію.

       Необхідний напір води утворюється за допомогою будівництва греблі, і як наслідок концентрації річки в певному місці, або деривації — природним струмом води. У деяких випадках для отримання необхідного напору води використовують спільно і греблю, і деривації.

       Безпосередньо в самій будівлі гідроелектростанції розташовується все енергетичне обладнання. У залежності від призначення, воно має свій певний поділ. У машинному залі розташовані гідроагрегати, які безпосередньо перетворюють енергію струму води в електричну енергію. Є ще всіляке додаткове обладнання, пристрої керування й контролю над роботою ГЕС, трансформаторна станція, розподільні пристрої та багато іншого.

       Гідроелектричні станції залежно від потужності поділяють на такі: потужні — виробляють від 25 МВт до 250 МВт і вище; середні — до 25 МВт; малі гідроелектростанції — до 5 МВт (в деяких країнах (в тому числі й Україні) малими визнаються гідроелектростанції із потужністю до 10 МВт. (примітка: встановлено Законом України «Про електроенергетику»))

       Потужність ГЕС безпосередньо залежить від натиску води, а також від ККД використовуваного генератора. Через те, що за природними законами рівень води постійно змінюється, в залежності від сезону, а також ще від низки причин, в якості вираження потужності гідроелектричної станції прийнято брати циклічну потужність. Наприклад, розрізняють річний, місячний, тижневий або добовий цикли роботи гідроелектростанції.

       Типова для гірських районів Китаю мала ГЕС (ГЕС Хоуцзибао, повіт Сіншань округу Ічан, пров. Хубей). Вода надходить з гори по чорному трубопроводу

       Гідроелектростанції також діляться в залежності від максимального використання напору води: високонапірні — понад 60 м; середньонапірні — від 25 м; низьконапірні — від 3 до 25 м.

       Залежно від натиску води, в гідроелектростанціях застосовуються різні види турбін. Для високонапірних — ковшові і радіально-осьові турбіни з металевими спіральними камерами. На середньонапірних ГЕС встановлюються поворотнолопатні і радіально-осьові турбіни, на низьконапірних — поворотнолопастні турбіни в залізобетонних камерах. Принцип роботи всіх видів турбін схожий — вода, що подається під тиском (напір води), надходить на лопаті турбіни, які починають обертатися. Механічна енергія, таким чином, передається на гідрогенератор, який і виробляє електроенергію. Турбіни розрізняються деякими технічними характеристиками, а також камерами — залізними або залізобетонними, і розраховані на різний тиск води.

       Гідроелектричні станції також розділяються в залежності від принципу використання природних ресурсів, і відповідно створення концентрації води. Тут можна виділити такі ГЕС: руслові і пригреблеві ГЕС.

       Це найпоширеніші види гідроелектричних станцій. Натиск води в них створюється за допомогою установки мостом, повністю перегородка річки, або що піднімає рівень води в ній на необхідну позначку. Такі гідроелектростанції будують на багатоводних рівнинних річках, а також на гірських річках, у місцях, де русло річки вужче, стиснуте.

греблеві ГЕС.

       Будуються при більших напорах води. У цьому випадку річка повністю перегороджуються греблею, а сама будівля ГЕС розташовується за греблею, у нижній її частині. Вода, в цьому випадку, підводиться до турбін через спеціальні напірні тунелі, а не безпосередньо, як у руслових ГЕС.

дериваційні гідроелектростанції.

       Такі електростанції будують у тих місцях, де великий ухил річки. Необхідна концентрація води в ГЕС такого типу створюється за допомогою деривації. Вода відводиться з річкового русла через спеціальні водовідведення. Водоводи спрямлені, і їхній ухил значно менший, ніж середній ухил річки. У підсумку вода підводиться безпосередньо до будівлі ГЕС. Дериваційні ГЕС можуть бути різного виду — безнапірні або з напірної деривації. У випадку напірної деривації, прокладається водовід із великим подовжнім ухилом. В іншому випадку на початку деривації на річці створюється вища гребля, і створюється водосховище — така схема ще називається змішаної деривації, тому що використовуються обидва методи створення необхідної концентрації води гідро акумулюючі електростанції.

       Такі ГАЕС здатні акумулювати вироблювану електроенергію, і пускати її в хід у моменти пікових навантажень. Принцип роботи таких електростанцій наступний: в певні моменти (часи не пікового навантаження), агрегати ГАЕС працюють як насоси, і закачують воду в спеціально обладнані верхні басейни. Коли виникає потреба, вода з них поступає в напірний трубопровід і, відповідно, приводить в дію додаткові турбіни.

      У гідроелектричні станції, в залежності від їх призначення, також можуть входити додаткові споруди, такі як шлюзи або суднопідйомники, що сприяють навігації по водоймі, рибопропускні, водозабірні споруди, що використовуються для іригації і багато іншого.

      Цінність гідроелектричної станції полягає в тому, що для виробництва електричної енергії вони використовують поновлювані джерела енергії. З огляду на те, що потреби в додатковому паливі для ГЕС немає, кінцева вартість одержуваної електроенергії значно нижче, ніж при використанні інших видів електростанцій.

        3.2. Гідроелектростанції в Полтавської області

       Поблизу Карлівського району як таких гідроелектростанцій немає.

       В Полтавській області Гідроелектростанцій налічується всього 5. Вони знаходяться в Шишацька ГЕС, Опішнянська ГЕС, Кунівська ГЕС, Сухорабівська ГЕС, Остап'єнська ГЕС.

       Шишацька ГЕС з русловим водосховищем на р.Псел біля смт.Шишаки побудована в 1956 році. Загальна проектна потужність 550 кВт. Площа водосховища – 136 га, об’єм – 2,5 млн. м3, напір – 3,57 м (Рис. 11. А.).

       Опішнянська ГЕС з русловим водосховищем на р. Ворскла в с. Міські Млини Зіньківського району. Введена в експлуатацію в 1958 р. Загальна потужність 225 кВт. Площа руслового водосховища – 95 га, об’єм при НПР – 1,52 млн. м3(Рис. 12. А.)..

       Кунцівська ГЕС з русловим водосховищем на р. Ворскла в Новосанжарському районі. Введена в експлуатацію в 1953 р. Встановлена потужність 400 кВт. Площа руслового водосховища – 101 га, об’єм водосховища при НПР – 1,7 млн. м3(Рис. 13. А.)..

       Сухорабівська ГЕС з русловим водосховищем на р. Псел в Решетилівському районі побудована в 1957 році. Загальна потужність – 330 кВт. Площа водосховища – 73 га, об’єм – 1,2 млн. м3, напір – 4 м (Рис.14.А.).

       Остап’євська ГЕС з русловим водосховищем на р. Псел у Великобагачанському районі побудована в 1957 році. Загальна проектна потужність 218 кВт. Площа водосховища – 96 га, об’єм – 2,4 млн. м3, напір – 2,2 м(Рис. 15. А.)..

       3. 3. Нераціональне використання гідроелектростанцій

       Основою розвитку людської цивілізації є енергетика, або паливно-енергетичний комплекс. Від стану енергетики залежать темпи науково-технічного прогресу та виробництва й життєвий рівень людей. Темпи зростання виробництва енергії в світі сьогодні перевищують темпи приросту населення, що обумовлене індустріалізацією, зростанням енергозатрат на одиницю продукції в сільському господарстві й гірничорудній промисловості.

       Джерела енергії, що їх використовує людство, поділяються на відновлювані й не відновлювані. Ми використовуємо не відновлювальні джерела енергії, які спричинює додаткове нагрівання атмосфери й гідросфери. Це небезпечно, бо може викликати небажані наслідки для клімату Землі, розподілу на ній суші й моря, вплинути на тваринний і рослинний світ. Отже, є теплова межа, яку людство не повинне переходити, оскільки інакше це буде загрожувати йому катастрофічними наслідками. За розрахунками вчених, небезпечна межа настане в разі використання людством не відновлюваних джерел енергії у кількості, що перевищить 0,1 % потужності потоку сонячної енергії, яка надходить на Землю, тобто в кількості, більшій.

       100 мільярдів кВт. Сьогодні людство виробляє енергії на базі не відновлюваних джерел потужністю в 10 разів менше гранично допустимої межі. Якщо такі темпи росту виробництва енергії на базі не відновлюваних джерел збережуться й надалі, то допустимої теплової межі буде досягнуто десь в середині XXI ст. Проте людство продовжує нарощувати темпи виробництва енергії на базі не відновлюваних джерел, і нині 70 % усієї енергії воно отримує за рахунок спалювання вугілля, нафти й газу, близько   7 % – за рахунок роботи атомних електростанцій.

РОЗДІЛ 4. МЕТОДИ ЗАПОБІГАННЯ ВПЛИВУ ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ

       На сьогоднішній день ми не можемо бути впевнені  в тому, що погода нас не підведе. Природа так створила світ що навіть зараз взяти тільки і задуматися навіщо ми все нищемо.

       Знаючи що виснажуємо всі ресурси, що знаходяться. І все одно ми видобуваємо, нищимо, але не відновлюємо. Кажучи про це все самі розуміємо, що все залежить тільки від нас самих, адже це виражається не лише у використанні енергії, а й інших ресурсів.

       На таку велику площу як Полтавська область - 28748 км² 5 гідроелектростанцій – це дуже мало. Тому, що всі користуються енергією, а таким чином ми забруднюємо атмосферу газоподібними й пиловими викидами; радіоактивне забруднення; забруднення земної поверхні відвалами шлаків і кар’єрами.

       Потрібно з цим щось робити бо може статися не минуче.

       Методи які можна запропонувати для запобігання впливу гідроелектростанцій:

ü Використовуйте енергію лише тоді коли вона, вам дійсності потрібна;

ü При видобуванні нафти і газу, також використовується енергія тому, можна зменшити кількість бурових, таким чином Земля почне по трішку відновлюватися, і знов усе стане на свої місця;

ü Заводи поставити в певні рамки, у використанні енергії, більша частина великих споруд працюють і в день, і в ночі.

       Отже, для того щоб в подальшому працювали гідроелектростанції потрібно природу берегти. Бо із-за людської діяльності ріки, моря, океан, озера висихають. Великі популяції рослин і тварин вже зникли, а інші на грані вимирання.

ВИСНОВОК

       Виробництво енергії, її транспортування і споживання набули глобального характеру. Створений людством енергетичний потенціал забезпечує сучасні технології освоєння навколишнього простору. Адже нераціональне використання її це перша і найбільша помилка яку моглаб зробити людина.

       В селі Федорівка поблизу не має гідроелектростанцій але колись був стабільний клімат і родючі земельні ресурси. Саме село знаходиться на березі річки Орчик. Природа села дуже красива, але з часом все міняється і багато, що зникає.

      Взагалі Федорівка знаходиться на помірно-континентальному поясі. Але із-за нераціонального використання енергії, великі викиди в атмосферу, спричиняє зміну кліматичних умов. Адже зараз виходячи з дому може світити сонце, а через годину уже іти дощі.

       Земельні ресурси різноманітні. Але землі дуже виснажені, постійною експлуатацією. Бурові споруди, заводи, які працюють без перестану, які енергію використовують не раціонально. Адже гідроелектростанції не розраховані для такого масштабного використання, а крім того всі відходи виходять в атмосферу , виливають у річки, та заривають в землю.

       Дивлячись на природу, на її безмежну красу. Дивуєшся людям які знищують її. В Карлівському районі є не мало природних пам’яток і взагалі прекрасних місць.       

       Дивовижне різноманіття рослин, які знаходяться на березі річки Орчик та в лісі. Біля лісу є Благовіщенська церква, яка збудована ще в 1828 році. А також коли з гори лісу спускаєшся в низ знаходиться кар’єр з піску та невеликого слою глини. Велика кількість рослин в селі є Червонокнижними та ті рослини які внесені до Зеленої книги. На прикладі: баранець звичайний, тюльпани дикі, крокуси тощо.

       Тваринний світ вже на грані вимирання. Велика кількість тварин, які знаходилися на цій території зникли. Але ті, що залишилися зараз в більшості випадків звикли до людей. Адже при зникненні одного виду зникає весь ланцюг живлення, таким чином вони пристосовуються до нового середовища. До того середовища в якому їхнє життя – це боротьба за існування. У селі Федорівка знаходяться такі тварини як: снігурі, зайці, лисиці, дикі качки, дикі кабани, а також велика різноманітність комах.

       Взагалі гідроелектростанція – це електростанція, яка за допомогою гідротурбіни перетворює кінетичну енергію води в електроенергію. На Полтавщині їх всього 5.

       Принцип дії гідроелектростанції не важкий. Але цінність гідроелектричної станції полягає в тому, що для виробництва електричної енергії вони використовують поновлювані джерела енергії. З огляду на те, що потреби в додатковому паливі для ГЕС немає, кінцева вартість одержуваної електроенергії значно нижче, ніж при використанні інших видів електростанцій.

        В Полтавській області Гідроелектростанцій налічується всього 5. Вони знаходяться в Шишацька ГЕС, Опішнянська ГЕС, Кунівська ГЕС, Сухорабівська ГЕС, Остап'єнська ГЕС.

        Джерела енергії, що їх використовує людство, поділяються на відновлювані й не відновлювані. Ми використовуємо не відновлювальні джерела енергії, які спричинює додаткове нагрівання атмосфери й гідросфери. Це небезпечно, бо може викликати небажані наслідки для клімату Землі, розподілу на ній суші й моря, вплинути на тваринний і рослинний світ.

       Отже, для того щоб в подальшому працювали гідроелектростанції потрібно природу берегти. Бо із-за людської діяльності ріки, моря, океан, озера висихають. Великі популяції рослин і тварин вже зникли, а інші на грані вимирання.

ДЖЕРЕЛА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Білоножко А. М., Шевченко В. П., Алімов Д. М. та ін.. /Рослинництво.// А.М. Білоножко, В.П. Шевченко, Д.М. Алімов – [К. Вища школа], 1990. – 245 с.

2.     Вихорев Ю., Юхнов Ю. О/ развитии малой энергетики на Украине. Проблемы энергосбережения// Ю. Вихорев, Ю.О. Юхнов, [вып. 31., 1990].

3.     Джерела енергії. Факти, проблеми, рішення. - М.: Наука і техніка, 1997 - 110 с.

4.     Іванук Р. І. Економічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України // Економіка України/ І.Р. Іванук — 1995 р.- № 2 -ст. 38-43

5.     Коваленко І.М.//Проблеми сучасної енергетики / За ред. Коваленко І.М. – К., 1994. 

6.     Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. [- 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.]: МАУП, 2002. - 294 с.

7.     Лановська М. Г. Та ін. Тваринництво./М.Г. Лановська – К.: Вища школа, 1993.

8.     Суходоля О.М., Сидоренко А., Бєгун С.В., Білуха А.А.,//Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку гідроенер- гетики України: аналіт. доп. /// О. М. Суходоля, А. А. Сидоренко, С. В. Бєгун, А. А. Білуха. – К. : НІСД, 2014. – 112 с. – (Сер. «Національна безпека», вип. 8).

9.     Шевченко В.І., Півень Л.З. „Енергетика України: який шлях обрати, щоб вижити (незалежне дослідження електроенергетики)” Київ - Видавничий центр "Просвіта" 1999 р.,186 ст.

10.                       Яцика А.В.Малі річки України (довідник), [під ред.] А.В. Яцика, Київ, «Урожай», 1991 р.

11.                       https://uk.wikipedia.org/wikiФедорівка